До 100-річчя Української революції

КУЛЬТУРНЕ ЖИТТЯ РОМЕН  У РОКИ РЕВОЛЮЦІЇ 1917-1921 РОКІВ

Постановка проблеми. Ось уже третій рік Україна відзначає соті  роковини подій Української революції. Бурхливим і неспокійним було у нашому місті  у цей період. Часта зміна влади, воєнні дії, терор, знецінення людського життя були супутниками  людей у ці рокиІ все ж це був час, коли культурне  життя  міста не зупинилося, а продовжувало розвиватися  й мало неабиякі успіхи.
Аналіз останніх публікацій. На жаль останнім часом нових публікацій з цієї проблеми з’явилося мало .На увагу заслуговує публікація львівського театрознавця О.Палій  Український драматичний театр в Ромнах 1918-1925 рр. та сумчанина Є.Бабія  Перший у світі пам’ятник Шевченку. Тому в роботі я користувався переважно  публікаціями  у місцевих газетах того часу.
Мета статті. Метою даної статті є доведення  того факту, що в у бурхливі роки революції 1917-1921 років культурне життя у місті Ромни було надзвичайно багатим і розмаїтим.

Виклад основного змісту. З публікацій газети «Народне слово» відомо , що в травні 1918 року в місті були такі навчальні заклади: жіноча та чоловіча єврейські гімназії, реальне училище, народне училище ім.Т.Г.Шевченка, дві вечірніх школи. До речі, єврейська жіноча гімназія була першою в Росії гімназією, заснованою на кошти трудящих. У січні 1920 року газета «Известия »  повідомляє про існування таких навчальних закладів: жіноча гімназія, єврейська чоловіча гімназія, гімназія Лісник,перша та друга початкові школи,комерційне училище, гімназія для дорослих, гімназія Жилової, залізничне училище.
Працював у місті з 1919 року Робітничо- селянський університет,  у якому  читалися лекції з політекономії, державного господарства, історії Великої Французької революції. Лекції проводилися в приміщенні реального училища, керівником університету був Д.А.Кричевський
1917 року в жіночій гімназії працював видатний український педагог Григорій Григорович Ващенко, який у своєму виступі на Другому Всеукраїнському вчительському з’їзді в серпні 1917 року першим порушив питання про заснування української академії Педагогічних наук.
У травні 1919 року було засновано Товариство захисту пам’яток старовини та мистецтва, яке ставило за мету дослідження, облік та збереження художньо-історичних цінностей міста й повіту. 17 березня рішенням Роменського повітового відділу народної освіти був створений  Роменський народний музей мистецтва, науки й промисловості (пізніше Роменський окружний музей).  28 листопада 1920 року відбулося відкриття експозиції, що на той час розміщувалася в будинку Панєвіна. Засновниками музею були кращі представники творчої інтелігенції міста. Серед них  – краєзнавець, художник, перший директор музею Михайло Семенчик. Біля витоків місцевої музейної справи  стояли такі видатні постаті в українській культурі як мистецтвознавець, археолог Микола Макаренко та скульптор, кінорежисер і драматург Іван  Кавалерідзе.
У ці роки розвивалося й музичне мистецтво. У травні 1918 року відбулося відкриття міського саду, у якому взяли участь місцеві музичні товариства та члени київського союзу оркестрантів. У саду постійно грав симфонічний оркестр під керівництвом М.Г. Свєта та Г.І.Сухаренка.    У  квітні 1919 року було відкрито музично-драматичну школу. Її викладачами були Ф.О.Євсієвський, М.Г.Свєт, П.О.Гнідич,  І.Л.Рабінович та інші. Згадуваний у цьому списку Павло Олександрович Гнідич -  видатний український фольклорист,етнограф, історик української літератури, викладач російської словесності Роменського реального училища, один з ініціаторів   створення Товариства захисту пам’яток старовини та мистецтва. Загинув у серпні 1919 року під Бахмачем. 
У 1920 році  була заснована хорова капела, з якої розпочалася історія Роменського народного хору. Звучали  в цей час пісні кобзарів Івана Запоржченка, Мусія Олексієнка . На роменській сцені відбувся дебют майбутньої  народної артистки УРСР  Ірини Іванівни Воликівської.
У цей період Ромни стали своєрідним культурним центром регіону.  Про це свідчить і бурхливе тогочасне театральне життя Ще з 1882 року в Ромнах діяв любительський театр на сцені якого  відбувся дебют корифея української сцени Ганни Петрівни Затиркевич-Карпинської.  Можливо, саме вона, перебуваючи у той час у Ромнах,  запросила до нашого міста навесні 1918 року своїх колег, київських акторів з трупи М.Садовського. Про це йшлося в публікації Микити Міщенка в газеті «Народне слово»: «Запрохало Роменське товариство «Просвіта»  на весь літній сезон трупу Миколи Садовського, артистів та артисток. Згодились і вже приїхали до Ромен: С. Стадник, Л. Ковалевська і Ніжинська, а з артистів–
О. Корольчук, І. Овдієнко, І. Ковалевський. А оце в суботу25 мая відкрили театр історично укоханою на Україні поставою«Наталка-Полтавка» І. Котляревського. Сю дивну перлу на Україні знає старе і мале, отже скільки і де б вона не ставилася, стіни тріщать здавна, особливо, коли ще грають порядні артисти. Нам, роменчанам, пощастило побачити«Наталку-Полтавку» у поставі шанованого на Україні артиста театру Миколи Садовського, Олександра Івановича Корольчука. Довго до Ромен потикалися і годували публіку гопаком і горілкою всякі русько-малоруські трупи, і здавалося, що цьому не буде кінця і краю. Та сей рік доля усміхнулась, і ми маєм щастя вітать у себе справжніх артистів. <…> Вражіння від вистави якнайкращі<…>. Нарешті роменчани зможуть побачити свій народ не осміяним, не сліпцем, не п’яницею-невдахою, а надзвичайним митцем, що творить красу, особливе мистецтво і стане рівним серед других народів світу» [4]
З анонсів та повідомлень у місцевій пресі видно, що глядачі побачили, в основному, вистави українського репертуару. Це згадувана«Наталка-Полтавка», «Сватання  на  Гончарівці», «За  двома  зайцями», «Ой  не  ходи,  Грицю…»,«Безталанна» та інші. Як відзначав П. Мусієнко, київські актори презентували передовсім ті вистави, у яких могли виступати усвоїх«коронних ролях» . [5]  Ці вистави на високому мистецькому рівні здобули собі колосальне визнання серед роменчан, про що свідчить також один красномовний вислів Ясіка Гершковського в роменському часопису  «Народне слово»: «… В Ромні зараз ходить дві пошесті: перша -  це  тиф, а друга – це київські актори» [3]  Завершивши сезон, кияни повернулися до Києва.
Зі встановленням радянської влади наприкінці січня1919 року театр у місті не припинив свого існування, адже був популярний серед населення, тож влада, очевидно, не хотіла втрачати такий інструмент  впливу на маси, тому не взялася за ліквідацію«націоналістичного» товариства«Просвіта». Проте зміна«політичної погоди» спочатку відбилася лише в назві самого театрального колективу: Українська радянська трупа при«Просвіті». А з червня1920 року вже вказували безпосередньо перед назвою трупи інституцію від більшовицької влади, яка опікувалася мистецькими установами в той час( як, зокрема, і в Ромнах), – Відділ Народної Освіти, а тоді вже назву самого театру.Як довідуємося з афіш(зберігаються у відділі фондів Державного історико-культурного заповідника«Посулля» в м. Ромнах), Іван Кавалерідзе здійснив у Роменському професійному театрі постановки таких спектаклів: «Останній сніп» Л. Старицької–Черняхівської(прем’єра відбулася 20 червня  1919 р.), «Розумний і дурень» І. Тобілевича(прем’єра18 липня1919 р.), «Лісова пісня» Лесі Українки(прем’єра24 серпня1919 р.). [6]  А дебютував І.Кавалерідзе як режисер виставою «На перші гулі» С.Васильченка  6 листопада 1918 року, для якої створив і декорації.
О. Корольчук ще з тринадцятьма артистами  знову повернувся до Ромен у липні1920 року.Разом з нимдо  міста прибули    такі  артисти:   Єлизавета  Хуторна,  Северин Паньківський, Марія Малиш-Федорець, Іван Овдієнко, Михайло Тінський, Лідія Іскра-Єзерська. До цього колективу приєдналась і знаменита артистка ГаннаЗатиркевич-Карпинська, яка на цей час мешкала у своєму родинному маєтку в селі Блотниця. Усезоні1920/1921 рр. О. Корольчук здійснив на роменській сцені такі постановки: «Тартюф» Ж-Б. Мольєра, «Розбійники» Ф. Шиллера, «Мірандоліна» К. Гольдоні, «Ревізор» М. Гоголя, «Украдене щастя» і«Похорон» І. Франка, «У пущі» Лесі Українки.  Іван Кавалерідзе в цей же період ставить як режисер вистави  в Роменському залізничному театрі, на сцені якого грав  Степан Шкурат, що  пізніше  зніметься в таких фільмах як «Земля», «Чапаєв», « Вій» та інших.   У цей же період розпочав свою професійну  акторську діяльність Василь Яременко, уродженець с.Рогинці, майбутній народний артист СРСР.
У 1921 році померла Ганна Затиркевич –Карпинська. О. Корольчук повертається до Києва, а невдовзі  виїздить до Харкова  І.Кавалерідзе.  Театральне життя міста стає менш насиченим і цікавим.
Безперечно, центральною подією цього періоду стало відкриття першого у світі монументального пам’ятника Т.Г. Шевченку.  За життя Тарас Григорович відвідав Роменщину двічі. У листопаді 1843 року він десять днів гостював у маєтку Рєпніниху Андріївці. Наше місто він відвідав з 20 по 22 липня 1845 року, про що згадував згодом у своєму » Щоденнику». Окрім того, наш край згадується в повісті «Наймичка», у поетичних творах «Великий льох», «Княжна», « Москалева  криниця».
На початку 1918 року громадськість міста   вирішує монументально увіковічнити пам'ять Великого Кобзаря. 14 травня  1918 року відбулося зібрання міської управи , а 20 травня – засідання міської думи , на яких розглядалося питання про виділення коштів  на виготовлення пам’ятника. Визначена кошторисна вартість у 20 000 рублів. У цей же час І.Кавалерідзе почитає роботу над пам’ятником. На допомогу скульпторові приїхали з Києва майстри бетонних робіт Григорій,Семен та Іван Орленки. Роменські залізничники виділили 40 бочок цементу. Консультації надавав Г.Вашкевич,який особисто був знайомий з  Т.Г. Шевченком. Бетонні роботи виконував артист С.Шкурат. 24 червня 1918 року відбулося освячення  та закладка пам’ятника.
27 жовтня  1918 року пам’ятник було відкрито. На урочистості прибули делегації поважних осіб: представник Гетьмана осавул Н.І.Блаватний,артисти й поети. Виступили Г.Вашкевич, член міської думи М.О.Северин, представник Гетьмана  осавул Блаватний,який,закінчуючи свій виступ,  запевнив, що           «недалеко до того щасливого дня, коли  Україна, як суверенна держава, займе належне місце між іншими державами всього світу.» [2] Увечері  відбувся великий святковий концерт за участю київських та місцевих діячів мистецтв: поета Миколи Вороного, солістів київської опери  Марії Литвиненко-Вольгемут, Михайла Микиші, Івана Стешенка, кобзаря Мусія Олексієнка та  багатьох інших. [1]
До середини70-х років бетонний монумент почав руйнуватися. Вирішено було відлити його в бронзі. Реставраційні роботи проводили скульптори В.Клоков, Б.Довгань, архітектор Ф.Юр’єв.  Установили копію пам’ятника 20 лютого 1982 року.  Відреставрований оригінал пам’ятника сьогодні можна побачити в Києві на Андріївському узвозі біля музею-майстерні І.Кавалерідзе.
У 1921 році І.Кавалерідзе споруджує ще один пам’ятник у Ромнах. Це монумент Героїв революції,котрий складався з двох скульптур: Закутий Прометей та Звільнений робітник. Зроблена з бетону, ця скульптурна композиція збереглася до наших днів.
Висновки. Отже, наведені факти розмаїття культурного життя дають нам підстави вважати, що період революції 1917-1921 років був для нашого міста справжнім розквітом культурного життя, якого воно не знало до того часу, і якого не було пізніше.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Бабій Є. Перший у світі  пам’ятник Т.Г.Шевченку. Матеріали ІІ міжнародної науково практичної конференції  « Особистість, суспільство, держава: проблеми минулого і сьогодення . Суми.: СумДУ,2016.-Ч.2-С.70-73
2.Відкриття пам’ятника Т.Г. Шевченка.Газета Народне  Слово,29.10.1918, №16.,С.3.
3.Гершковський Я, Київський театр у Ромні.Газета Народне  Слово,  23 липня 1918, №80,С.2
4.Міщенко М. Відкриття театрального сезону.   Газета Народне  Слово, 29.05 1918, №32,С 3.